Закон DBA: працівник чи самозайнятий

З січня 2025 року податкова служба почне активно контролювати виконання закону DBA, через що розмежування між працівниками та самозайнятими особами стане критично важливим. Що саме передбачає цей закон і як визначити, чи є хтось справді самозайнятим? Ми пояснюємо, які фактори відіграють у цьому роль, такі як відносини підпорядкування, робочий час, комерційний ризик та тривалість завдань.

Через суворіші правила щодо фіктивної самозайнятості для замовників та фрілансерів важливо чітко з’ясувати цей статус. Хочеш отримати більше розуміння щодо співпраці із самозайнятими особами? Ми наочно розробили, як можна визначити, чи є хтось справжнім самозайнятим підприємцем, чи його слід розглядати як працівника.

Що саме передбачає цей закон?

Закон DBA (Дерегуляція оцінки трудових відносин) було розроблено для визначення того, чи слід вважати особу працівником, чи самозайнятим. Це відбувається шляхом оцінки трудових відносин за різними критеріями. Мета цього закону — протидіяти фіктивній самозайнятості та запобігти тому, щоб замовники ненавмисно уникали податкових зобов’язань чи прав працівників.

Із запровадженням закону відповідальність за визначення того, чи йдеться про самозайняту особу чи працівника, покладається на замовників. Якщо згодом виявляється, що фактично існували трудові відносини, це може призвести до донарахування податку на заробітну плату, соціальних внесків та можливих штрафів.

На основі наведених нижче критеріїв можна визначити, чи йдеться про (фіктивну) самозайнятість:

Відносини підпорядкування: працівник виконує прямі вказівки та перебуває під контролем роботодавця. Самозайнята особа, натомість, має свободу самостійно організовувати роботу, наприклад, визначаючи власний робочий час, метод роботи чи місце виконання завдань.
Характер і тривалість роботи: працівники, зазвичай, виконують структурні завдання, що є частиною діяльності підприємства, тоді як самозайняті працюють за проєктами. Їхня участь часто є тимчасовою і спрямована на конкретні завдання.
Робочий час і методи роботи: працівники мають фіксований робочий час та методи, яких вони повинні дотримуватися. Самозайняті особи самостійно визначають свій робочий час і методи роботи, доки досягається узгоджений результат, що надає їм значно більшу свободу.
Інтеграція в організацію: працівники є частиною організації та користуються внутрішніми ресурсами й співпрацею в командах. Самозайняті особи, зазвичай, працюють зовнішньо та незалежно, без доступу до пільг для працівників, таких як пенсійні програми чи корпоративні ресурси.
Особисте виконання роботи: працівники, зазвичай, виконують роботу самостійно і не можуть легко передати її іншим. Самозайняті особи, натомість, мають можливість доручити виконання завдань іншим особам без впливу на саме завдання.
Договірні відносини: трудові договори для працівників менш гнучкі та фіксують такі аспекти, як відпускні дні, зарплата й умови праці. Самозайняті особи укладають гнучкі угоди, у яких вони самостійно можуть узгоджувати тарифи та обсяг роботи.
Оплата: працівники отримують фіксовану зарплату від свого роботодавця. Самозайняті особи самі визначають свої тарифи, але й несуть більші фінансові ризики.
Комерційний ризик: працівники несуть незначний фінансовий ризик і мають гарантований дохід. Самозайняті особи функціонують як підприємці й самі відповідають за свій дохід і страхування.
Економічна діяльність: працівники фінансово залежать від одного роботодавця. Самозайняті особи часто працюють для кількох замовників, самостійно проявляють ініціативу для отримання замовлень і відповідають за власний економічний успіх.